Андрій Куликов відкрив студентам ЗНУ секрети майстерного інтерв’ю

14 травня до ЗНУ завітав відомий український телеведучий Андрій Куликов та студентам журналістам кілька порад з написання інтерв’ю.

Багато журналістів ставлять банальні питання, на які людина вже відповідала. На думку телнведучого, так роблять журналісти, які виконують лише редакційне завдання, і не мають інтересу. Якщо лунають питання, в яких ньюзмейкер відчуває недовіру до себе, то це позитивно. Це значить, що у журналіста є інтерес до нього. Як би питання не формулювалися, все зводиться до одного «А що тут нового?» читач повинен дізнаватися нову інформацію про певного діяча.

«Багатьом із нас властиво думати, що від нашої роботи нічого не змінюється, але це не так. В публікації потрібно містити інформацію, яку читач може дізнатися саме від вас. Що для нас нове, то воно може бути новим і для інших», – сказав Андрій Куликов.

Якщо добре знати свою аудиторію, можна зрозуміти, що б мені самому було цікаво дізнатися. Можна розповідати про подію, яка не дуже цікава, але важлива. Потрібно уявляти себе на місці аудиторії.

«Запитання, які ставляться, повинні супроводжуватися правилом «Не нашкодь». Потрібно думати про те, як наші публікації відзначаться на тій людині, про яку пишемо. Ми маємо не тільки обов’язок, а й повинні аналізувати. Будь-яке слово, зображення ми робимо не для себе, а для людей. Це може дізнатися дві людини, а може і два мільйона», – вважає журналіст.

Найголовніша якість журналіста, навчитися правильно ставити питання. Щоб одразу поправ тикуватися у цьому студенти поспілкувалися з Андрієм Куліковим на теми, які їх цікавлять.

Коли Ви разом з іншими представниками ЗМІ були на зустрічі в Міжгір’ї з колишнім президентом України Віктором Януковичем, Ви втратили володіння над собою. Чи має журналіст право виражати свої емоції?

— Коли журналіст проявляє емоції, наслідки незабаром з’являться. В решті решт деякі колеги мене після цього просто оббрехали. Не знаю, наскільки можна показувати, що тебе роздратувало, може, і не варто, але буває не втримаєшся. Коли я відчуваю, що ризикую, починаю переживати, але іноді шляху назад немає.

Чи вважаєте Ви доречним створювати такі передачі, які висвітлюють негативні сторони РФ, типу передачі «Вєсти Кремля». Як ми, українці, повинні реагувати на інформаційну агресію сусідньої держави?

— Я вважаю, відповідати на кожний їх виклик, треба розвінчуванням їхньої брехні, слід показувати, чому вона з’являється. Робити ж програми, в яких показується, як в Росії погано, на мою думку, – не є ані гідно, ані результативно.

Розкажіть будь ласка трохи більше про «Громадське радіо». Адже всі знають про «Громадське ТБ», а про радіо – мало.

— Я знаю, що 200 тисяч людей знають про «Громадське радіо», вони щодня слухають його, насправді їх більше. «Громадське радіо» – це найуспішніший малобюджетний проект серед ЗМІ за останні два роки. Спочатку до мене прийшло двоє людей, потім нас було семеро. Це були професійні медійники. Ми склали гроші, винайняли потрібну техніку і почали виготовляти спочатку подкасти, які викладали в Інтернет. Коли почалися події в Києві, друзі з радіостанції «Європа+», зателефонували і сказали: «Ми готові дати вам прямий ефір», через 40 хвилин ми були в ефірі і почали радіо-марафон, котрий тривав кілька годин щодня.

Чи намагались Ви на регіональних рівнях розширювати хвилю?

— У нас зараз є приблизно 20 людей, які працюють у Києві, з них 6 колег, які приїхали з Криму, поки що ми зосередили свої зусилля на загальноукраїнському рівні. Ми називаємось «Громадське радіо» – це відома марка, існував такий розділ Олександра Кривенка. Чому радіо? Тому що воно дієвіше за телебачення, демократичніше, воно менше нав’язує, залишає більший простір вашій уяві. Крім того, що технічно воно легше, здатне забезпечити активніше спілкування між журналістами й аудиторією.

Валерія Константинова

Katerina Sirinyok-Dolgaryova

Read more posts by this author.

Subscribe to Southern Ukrainian Medialiteracy Center

Get the latest posts delivered right to your inbox.

or subscribe via RSS with Feedly!